Те, що світ стрімко змінюється, мабуть,побачили все. Навіть Джен Дженніфер Псакі, незмінний «рупор» Білого дому, не заперечує, що щось таке «витає над планетою». У зв'язку з цим цілком актуальним стає питання: скільки країн мають статус незалежних держав? Він не такий простий, як здається на перший погляд. Проаналізувавши, наприклад, голосування в ООН по кримській резолюції, можна прийти до зовсім невтішних висновків. Але давайте про все по порядку.
Перед тим як перейти до основної теми, давайте розберемося, що вважати будемо. Це цілком конкретне питання.
Зрозуміти, скільки країн мають статус незалежнихдержав, неможливо, не давши цьому поняттю визначення. Як з'ясовується, на планеті безліч територій. Державами є не всі. Найкраще розбиратися, відштовхуючись від статуту ООН. Організація відома, що має найповажніший в світі статус. Зрозуміло, що члени її будуть непросто там якимись незрозумілими утвореннями. Адже прийняти до складу ООН держава можуть тільки її основні члени. А вони це роблять, лише визнавши незалежний статус свого колеги і сусіда. На сьогодні в ООН лише сто дев'яносто п'ять членів. Ще дві держави є спостерігачами. Це Ватикан і Палестина. Однак коли намагаються з'ясувати, скільки країн мають статус незалежних держав, останню країну не враховують. Справа в тому, що Палестина не визнаний усіма членами світового співтовариства. Та й багато ще таких територій існує, а з часом з'являється все більше.
Ще цікавіше, коли починаєш вважати країни. У багатьох, навіть цілком великих і стабільних, статус визначений, прямо скажемо, так, що про незалежність немає й мови. Наприклад, всі вважають Канаду цілком самостійною країною.
Відразу будь назве кілька країн, за йогодумку, цілком самостійних. Нам би не помилитися. Напевно, найкраще почати з нашої Батьківщини. Росія дійсно є незалежною. Це по зовнішній політиці нині помітно. Ще можна сміливо говорити про Китай. З цією державою намагаються вважатися, побоюючись його мощі і величезною кількістю населення.
Дуже великою проблемою для світової спільнотиє території, що проголосили свій суверенітет. Їх багато. Найближчі до наших кордонів приклади знаходяться на півдні (Абхазія і Північна Осетія) і на заході (Придністров'я, ДНР, ЛНР). Всі вони прагнуть стати незалежними державами. Проблема в визнання. Наприклад, Абхазію визнала Росія, а решта світу вирішив, що це шматочок Грузії.
Таких країн багато в Африці. Та й Європа не є винятком. На її території теж є невизнані країни. Північний Кіпр, наприклад. Цю територію не бажають приймати в клуб «самостійних держав», хоча вона вже кілька десятиліть спокійно живе і розвивається.
Світ, як з'ясовується, нестабільний. Нехай ООН намагається захищати державну цілісність своїх членів, однак тенденції щодо зміни меж проявляються все частіше. Процес це об'єктивний. Люди прагнуть жити своїм спільністю, не підкоряючись тим, кого вважають тиранами. Такі самопроголошені країни намагаються отримати статус незалежних держав. Республіки, що виникли на сході України, наприклад. Тільки справа ця нешвидка.